saint Zozo, или Юра (stzozo) wrote,
saint Zozo, или Юра
stzozo

Мовна політика в УРСР

Квоти на радіо, як і в цілому мовна ситуація в країні, не дають мені спокою.
Перш ніж будувати мовну політику в Україні в умовах війни з екс-метрополією, слід зрозуміти мовну політику, яка провадилась радянською владою в УРСР.

Керівники СРСР не були фанатичними прибічниками російської мови.
Єдиною абсолютною цінністю для них була влада.
З цього слід виходити, розгадуючи їх мотиви.
За великим рахунком номенклатурі байдуже, розмовляє підданий українською чи російською. Головне - щоб був покірний.
Цього досягають усіма можливими інструментами, які є дієвими. І, можливо, мовою.
За оцінкою номенклатури, в українців забагато почуття власної гідності, треба знизити.
Знов-таки. чи українська мова є об'єктивно кращою за російську? Не думаю, що в українській мові закладено код вільної людини, а в російській - код раба. Відповідні приклади, пошукавши, можна знайти, але ж це дрібниця.
Якби корінні україномовні раптом стали корінними російськомовними - номенклатура б нічого не виграла.
Номенклатурі потрібен саме русифікований українець, який пам'ятає, що українська мова йому рідна, але соромиться її, всіляко вислужується перед російськомовним середовищем.
Тому українську мову не стільки нищили, скільки робили непрестижною.
Мій дідусь, спостерігаючи русифікацію Донбасу, відзначав, що українські школи стають російськими на прохання батьків.
Але хто створив ситуацію, коли батькам кортіло виховати своїх дітей російськомовними?
Створила держава.
Російськомовному легше зробити кар'єру, а україномовний зазнаватиме утисків і знущань.
Якби держава з власної ініціативи русифікувала школи - це було б плоско. Тобі б російська мова сприймалась як ворожий примус.
Держава, як підлий шахрай, зробила так, що людина сама, добровільно, виконує її волю. Зробивши російську мову престижною.
І частиною цієї політики були україномовні заходи - офіційні та культурні.
Вони облаштовувались так, щоб сприймалися як щось неприємне, дурнувате, але примусове.
Талановитий український митець не міг надрукуватись, а міг потрапити в мєста нє столь отдальонниє.
Бездарний український митець мав усіляке сприяння влади, влада примушувала населення слухати його.

Значна частина українських патріотів проковтнула цю наживку.
І, сама того не відаючи, продовжує радянську політику: яке завгодно гівно, написане українською мовою, заслуговує на повагу, бо воно ж українською. А якщо обиватель не хоче слухати українське - примусимо. Талановитих українських митців вже не репресують, але система, що склалася, урівнює їх з бездарними українськими митцями. А отже, не дає піднімати престиж української мови.
Цікавий випадок я спостерігав на одному рок-концерті просто неба. Там виступали різні гурти, в тому числі україномовні і дуже талановиті. Але коли виступав російськомовний гурт - на сцену прорвалася дівчина, і стала розказувати, що під час війни треба співати українською. І, не маючи ні гарного голосу, ні артистизму, заспівала всім відому зачовгану народну пісню.

До речі, щойно прочитав, що в Полтаві відкривають повністю україномовне радіо.
Етатисти, дивуйтесь: і як це їм вдалося без квот?
Tags: война за независимость, национальный вопрос
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment