November 4th, 2016

маска Гая Фокса

Немного гитлеробесия

Попалась тут заметка:

Сыгравший Адольфа Гитлера в немецком комедийном фильме «Опять он здесь» (Er Ist Wieder Da), актер Оливер Мазуччи месяц ездил по Германии в наряде фюрера. Он общался с гражданами, чтобы узнать их реакцию на нацистского лидера и выяснить взгляды на социальные и политические процессы в стране.

Разговоры «Гитлера» с жителями Германии снимались на видео, потом эти материалы были использованы в ленте. По завершении съемок Мазуччи рассказал о своих впечатлениях от общения с населением. По его словам, немцы реагировали на «Гитлера» неожиданно дружелюбно, стремились поговорить с ним и рассказать о своих проблемах. Актер выразил недоумение тем фактом, что его наряд и грим никого не возмутили и не оскорбили.

«Так много людей позитивно реагируют на Гитлера, принимают его — как такое вообще возможно?» — сказал Мазуччи.

Артист ездил по стране вместе со съемочной группой и режиссером фильма Дэвидом Внендтом. Вместе они пришли к выводу, что современные немцы склонны к национализму. По мнению исполнителя главной роли, ультраправые взгляды среднестатистических граждан Германии представляют прямую угрозу демократии в стране.


Выводы совершенно неправильные.
Люди понимают, что с ними говорит никакой не Гитлер, а актер.
С таким же успехом можно переодеться в Дракулу, а потом написать тревожную статейку: "люди дружелюбно относятся к феодалу-садисту".
Но почему-то после каждого Хэллоуина мы таких статей не видим. Все понимают, что Дракула как политический деятель давно мертв.
Гораздо легче представить придурковатого церковника, который переоделся в дьявола, путешествовал и общался с людьми, а потом написал в церковной газете: "Ужас-ужас! Люди нормально привечают дьявола! Явно наступили Последние Дни".

Гитлер уже 70 лет как мертв, его идеология опозорена и маргинализована.
Однако истеблишменту он необходим как антигерой.
Западные и российская элиты легитимизируют свою власть победой над Гитлером. В том числе немецкая: современная немецкая государственность отпочкована от англо-американо-французской.
Потому не могут допустить, чтоб народ про Гитлера забыл.
И напоминают об этом давно почившем злодее всякими идиотскими запретами.
Кроме прочего, истеблишмент пытается скрыть от подданых, что его предшественники, современные Гитлеру, были ненамного лучше, а то и хуже.
И оберзлодей Гитлер может очень пригодиться фашистам будущего, которые, как предсказано, будут называть себя антифашистами.

Мовна політика в УРСР

Квоти на радіо, як і в цілому мовна ситуація в країні, не дають мені спокою.
Перш ніж будувати мовну політику в Україні в умовах війни з екс-метрополією, слід зрозуміти мовну політику, яка провадилась радянською владою в УРСР.

Керівники СРСР не були фанатичними прибічниками російської мови.
Єдиною абсолютною цінністю для них була влада.
З цього слід виходити, розгадуючи їх мотиви.
За великим рахунком номенклатурі байдуже, розмовляє підданий українською чи російською. Головне - щоб був покірний.
Цього досягають усіма можливими інструментами, які є дієвими. І, можливо, мовою.
За оцінкою номенклатури, в українців забагато почуття власної гідності, треба знизити.
Знов-таки. чи українська мова є об'єктивно кращою за російську? Не думаю, що в українській мові закладено код вільної людини, а в російській - код раба. Відповідні приклади, пошукавши, можна знайти, але ж це дрібниця.
Якби корінні україномовні раптом стали корінними російськомовними - номенклатура б нічого не виграла.
Номенклатурі потрібен саме русифікований українець, який пам'ятає, що українська мова йому рідна, але соромиться її, всіляко вислужується перед російськомовним середовищем.
Тому українську мову не стільки нищили, скільки робили непрестижною.
Мій дідусь, спостерігаючи русифікацію Донбасу, відзначав, що українські школи стають російськими на прохання батьків.
Але хто створив ситуацію, коли батькам кортіло виховати своїх дітей російськомовними?
Створила держава.
Російськомовному легше зробити кар'єру, а україномовний зазнаватиме утисків і знущань.
Якби держава з власної ініціативи русифікувала школи - це було б плоско. Тобі б російська мова сприймалась як ворожий примус.
Держава, як підлий шахрай, зробила так, що людина сама, добровільно, виконує її волю. Зробивши російську мову престижною.
І частиною цієї політики були україномовні заходи - офіційні та культурні.
Вони облаштовувались так, щоб сприймалися як щось неприємне, дурнувате, але примусове.
Талановитий український митець не міг надрукуватись, а міг потрапити в мєста нє столь отдальонниє.
Бездарний український митець мав усіляке сприяння влади, влада примушувала населення слухати його.

Значна частина українських патріотів проковтнула цю наживку.
І, сама того не відаючи, продовжує радянську політику: яке завгодно гівно, написане українською мовою, заслуговує на повагу, бо воно ж українською. А якщо обиватель не хоче слухати українське - примусимо. Талановитих українських митців вже не репресують, але система, що склалася, урівнює їх з бездарними українськими митцями. А отже, не дає піднімати престиж української мови.
Цікавий випадок я спостерігав на одному рок-концерті просто неба. Там виступали різні гурти, в тому числі україномовні і дуже талановиті. Але коли виступав російськомовний гурт - на сцену прорвалася дівчина, і стала розказувати, що під час війни треба співати українською. І, не маючи ні гарного голосу, ні артистизму, заспівала всім відому зачовгану народну пісню.

До речі, щойно прочитав, що в Полтаві відкривають повністю україномовне радіо.
Етатисти, дивуйтесь: і як це їм вдалося без квот?